1. ДАТА ТА МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ.

Захід відбудеться 2-3 лютого 2008 р. На ст. Крути Ніжинського р-ну Чернігівської обл.

2. ІНІЦІАТОРИ ТА КЕРІВНИЦТВО ЗАХОДУ

Ініціатором заходу є Серетаріат Президента України. Відповідне розпорядження про його проведення підписане віце-прем’єром уряду України Васюником І.В. Відповідальними структурами з боку держави є: Міністерство культури і туризму України, Міністерство оборони України, Чернігівська обласна державна адміністрація, Державне управління справами та інші. З боку військово-історичного співтовариства організаторами акції є громадські організації « Департамент воєнно-культурної антропології» та МГО «Київський клуб «Червона зірка», а також низка окремих військово-історичних клубів України. Безпосередній сценарій та програму заходу розробляють та здійснюють члени робочого штабу: Руденко О. (президент ДВКА, форум. нік OLEKSA), Таранець В. (кер. МГО «ЧЕРВОНА ЗІРКА», форум. нік КОМАНДИР), Адаменко Д. ( член ради ДВКА, сп. Фонду ім. В. Липинського, форум. нік ADAM), Савель’єв В. (багатьох клубів дійсний член, форум. нік SAV). Військово-історичний захід є частиною офіційної програми вшанування пам’яті героїв Крут.

3. ФОРМАТ ЗАХОДУ.

Військово-історичний захід являє собою батально-історичну інсценізацію епізодів бою під Крутами силами учасників військово-історичних клубів і груп України за допомогою колег з Біларусі. Сценарний план передбачає реконструкцію бою між військами української Центральної Ради та військами Червоної гвардії з використанням стрілецького та артилерійського озброєння при підтримці піротехніки. Орієнтовно батально-історична інсценізація відбудеться 3 лютого. Час заходу та його тривалість будуть повідомлені додатково. Орієнтовна тривалість, залежно від погоди на день заходу – 45-60 хвилин.

4. УЧАСНИКИ ЗАХОДУ

Учасниками заходу можуть бути виключно члени військово-історичних клубів, що мають досвід участі хоча б у одному-двох військово-історичних заходах поза залежністю від того, на яку епоху були ці заходи. Участь одинаків-ентузіастів та непідготовлених осіб неприпустима. Особи, що не досягли віку 16 років до участі не допускаються. Будь-які спроби самовільної участі у заході блокуватимуться спільно уповноваженими вартовими ВІ клубів та співробітниками МВС та СБУ. Кількісний та персональний склад учасників визначають уповноважені особи з числа робочого штабу. Відповідальним за формування реконструкторських підрозділів Центральної Ради є Руденко О. (geraldik@gmail.com, 80674017448), відповідальним за формування підрозділів більшовиків є Таранець В. (taranets-fuji@yandex.ru, 80674668536). Науково-технічні консультації проводять куратори Адаменко Д. (visla1812@gmail.com, 80678575554), Савель’єв B. (sapeur@gala.net, 80672206274). Рекомендації тільки вищезазначених осіб є остаточними для прийняття рішення про участь у заході. Заявки приймаються через керівників ВІ клубів, об’єднань і груп до 20 січня 2008 р.

5. ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНІ ФОРМАЦІЇ ЗАХОДУ

Реконструктори розділяються на два «ворогуючі» табори, згідно із історичними реаліями розподілені по підрозділах. «Червоні» складатимуть наступні загони нерівної чисельності: а. Збільшовичені частини колишньої РІА — 60-70 ( базовими клубами є ті, хто займається російською армією ПСВ та радянською з II Світової війни – клуби «Червона зірка», «Постріл», «Друга світова війна» та ін.; б. Частини робітничої червоної гвардії Москви, Петрограда, Харкова — до 30 осіб ( база – реконструктори II Світової війни та інших епох, що мають мінімальний обсяг спорядження, що відповідає періоду реконструкції); в. Матроси балтійського флоту – 20-30 осіб ( клуби Києва та Севастополя, РСЧА).
« Жовто-блакитні» так само складаються з трьох формацій: а. 1-а юнацька школа імені гетьмана Богдана Хмельницького – до 35 осіб ( база – частина клубів РІА на ПСВ, ВІ група «УСС», ВІ група ДАУНР з м. Кам’янця-Подільського, клуб «Повстанець», клуб «Чугуївський уланський полк»); ,б. Студентський добровольчий курінь – до 15 осіб ( база – наймолодші за віком учасники клубів, що мають мінімальний комплект спорядження відповідної епохи); в. Добровольчий загін Вільного козацтва — до 10 осіб ( база – ВІ група «6 Пластунський батальон); г. Артилерійський розрахунок сотника Лощенка – до 6 осіб ( база – клуб « 11 артбригада»).

6. ВИМОГИ ДО ОДНОСТРОЮ ТА СПОРЯДЖЕННЯ УЧАСНИКА ТА ҐАРАНТІЇ ОРГАНІЗАТОРІВ.

Учасники, що мають повні комплети російського імператорського війська на ПСВ повинні бути без погонів. « Червоні» можуть зберігати старі кокарди та інші аксесувари. Згідно із реаліями поч. 1918 р. в піхотинців має бути по одному підсумку до гвинтівки Мосіна. Зимові шапки та башлики буде видано з реквізиту. Учасникам з боку « червоних» з боку організатрів буде надано червоні банти, розетки, пов’язки та інші атрибути більшовицького війська. Учасникам у формі РІА з боку « жовто-блакитних» буде видано кокарди українського зразка грудня 1917 р. та петлиці українського зразка на шинелі, жовто сині розети, банти, пов’язки українського війська Центральної Ради. Ті, хто не мають шинелів, бекеш, кожухів тощо отримають їх з реквізиту. Члени груп Ц.і.к. австро-угорського війська, у тому числі УСС, повинні бути екіпіровані у наявні у них комплети однострою і спорядження, шинелі російського зразка, головні убори та інші аксесуари буде надано. Ті учасники, що займаються виключно реконструкцією II Світової війни ( що займаються реконструкцією як РСЧА, так і вермахту, можуть бути екіпіровані у штани, у тому ч. ватні, гімнастерки та ін., головні убори, верхній одяг, та спорядження відповідної епохи вони отримають з реквізиту. Ті учасники, які практично не мають жодних елеменів однострою чи цивільного одягу відповідної доби, підуть на формування загонів робітничої Червоної гвардії з боку « червоних» і Студентського куреня з боку « жовто-блакитних». Ці особи мусять у якості нижнього одягу мати однотонні чорні або темні штани та взуття ( черевики, чоботи, валянки), піджаки чи сукняні куртки простого крою, светри, шарфи з натуральної вовни. Кашкети, шинелі, башлики та мінімальні комплекти спорядження їм буде роздано.

Частини « червоних» та « жовто-блакитних» діятимуть під колективними символами – прапорами відповідних формацій. Прапори є колективними символами честі й гідності. Захоплення прапорів, їх навмисне псування або паплюження категорично забороняється. Покарання за подібні дії – виключення зі складу ВІ груп.

Організатори ґарантують видачу зброї та холостих набоїв всім учасникам заходу, що будуть на нього зареєстровані. Видача реквізиту, зброї та набоїв здійснюється на місці за наявності документу, що уповноважує особу. По завершенні заходу учасники здають озброєння та реквізит.
Організатори гарантують грошову компенсацію за проїзд авто- і залізничним транспортом з місця проживання до м. Києва та назад. З Києва буде організовано доставку учасників до ст. Крути та їх повернення до Києва.

На місці за 2 доби до заходу працюватиме робоча група з числа учасників ВІ клубів, якій гарантуєґться приїзд і розміщення на місці, харчування та технічна допомога з боку МO України. Всім учасникам у день заходу гарантується одноразове харчування з польових кухонь та гарячі напої. Вживання алкоголю у надмірних дозах буде жорстко блокуватися, аж до відстороення від участі у заході.

7. ОПИС БОЮ ПІД КРУТАМИ 16 ( 29) СІЧНЯ 1918 РОКУ. КОРОТКИЙ ВИКЛАД

В основу викладу подій покладено документи, мемуари безпосередніх учасників, сучасні дослідження. Версія опису спирається на найбільш імовірний перебіг подій, хоча є декілька контраверсійних описів цього бою, що не збігаються у деталях, а також певні легендарні й спрощено-політизовані штампи.

За умов Громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії велике значення мали залізниці. На відміну від Першої світової війни, коли залізниці викристовувалися переважно для стратегічного перекидання війська на театр бойових дій, під час Громадянської війни, або як прийнято називати цей трагічний час в національній традиції, Перших визвольних змагань, залізниці самі стали полем бою. За умов відсутності суцільного фронту, малої чисельності й розпорошення військових підрозділів і загонів, що до того ж підтримують ті чи інші політичні сили, бронепотяги та ешелони з військами, що перекидалися по залізниці, давали можливість змінити політичну ситуацію на свою користь спочатку у великих поомислових центрах, а згодом спробувати розповсюдити свій вплив і на оточуючу їх територію.

Найбільш яскраво ця особливість Громадянської війни виявилася у корокотривалому збройному конфлікті між Радою Народних Комісарів Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки ( інші назви – « більщовики», « червоні») та урядом Української Народної Республіки, незалежність якої було проголошено у Києві у січні 1918 р.

Навряд чи буде великим перебільшенням зазначити, що прихильниками УНР були переважно новонароджувана національна інтелліґенція, національно-свідома частина колишнього царського офіцерства й чиновництва українського походження, частина селянства – соціальні верстви, для яких пріорітетною була побудова власної національної держави.

У той самий час робітники великих промислових центрів, залізничних вузлових станцій, шахтарі Донецького вугільного басейну в більшій мірі симпатизували « більшовикам» через привабливість висунутих отанніми на той момент соціальних та пацифістських гасел.

За таких умов поява навіть порівняного невеликого збройного загону свідомих прихильників тої чи іншої політичної сили могло кардинально змінити політичну ситуацію – як це і відбулося у Харкові, Потаві, Катеринославі ( н. Дніпропетровську), Олександрівську ( н. Запоріжжі), Одесі, Юзівці ( н. Донецьк) та в інших менш значних промислових населених пунктах України.

З іншого боку, навіть зовсім крихітний загін рішучих та відданих своїй справі любдей, утримуючи за собою важливий залізничний вузол, ділянку залізниці, руйнуючи колії та інфраструктуру залізниці, міг тривалий час чинити опір просуванню сил супротивника, що значно переважали його власні.

Саме таким загоном, що зберіг вірність УНР, був зведений загін коандира куреня ( батальйону) 1-ої Юнацької ( кол. Юнкерського училища) школи імені гетьмана Богдана Хмельницького cотника Аверкія Гончаренка, що дав бій загонам М.А. Муравйова – колишнього царського полковника, командувача « Східним фронтом» більшовиків.

Невелика станція Крути знаходилася на залізниці Київ-Курськ, на відстані 150 км на схід від Києва та 40 км західніше потужного залізничного вузла Бахмач, до якого зходилися залізяці напрямків Гомель-Бахмач, Харків-Ворожба-Бахмач, Полтава-Ромни- Бахмач. Іншою залізницею, що прямувала до Києва зі сходу, була залізниця Київ-полтава-Харків, вздовж якої просування загонів Муравйова стримували війська УНР під командуванням Симона Петлюри.

Першочерговим завданням загону сотника Гончаренка була оборона Бахмача, до якого рухалися радянські загони від Гомеля, Харкова та Полтави. Помірі наближення цих сил до Бахмача, що раз радикальнішими ставали пробільшовицькі настрої серед робітників місцевого залізничного депо, чисельність яких, за словами сотника Гончаренка, сягала 2000. За таких умов сотник не бачив подальшої можливості утримувати Бахмач та, руйнуючи за собою залізничні колії, відвів свій загін до станції Крути. Туди ж рано вранці 27 січня ( за новим стилем) 1918 р. прибуло з Києва і поповнення – Студентський курінь січових стрільців, волонтерське формування з числа патріотичної молоді київських вищих навчальних закладів та учнів старших класів гімназій, що пойшли прискорений курс військової підготовки.

Таким чином, загін сотника Гончаренка складався з 4-ьох сотень ( рот) «юнаків» воєнної школи, сотні добровольців з числа Вільного Козацтва Чернігівщини, Студентського куреня та імпровізованого бронепотяга з польовою трьохдюймовою гарматою на залізничній платформі та 16-ма кулеметах загальною чисельністю 500-700 багнетів.

До складу « Східного фронту» більшовиків було зведено загони московських, петроградських, харківських, днецьких робітників-червоногвардійців, загін матросів Балтійського флоту, солдати стрілецьких і запасних піхотних полків колишньої царської армії. Загалом до 6000 багнетів, два бронепотяги та 15 польових гармат. Наступ на Київ « Східний фронт» з двох напрямків. Уздовж колії залізниці Гомель-Бахмач-Київ наступала « 1-а Мінська революціна армія товариша Берзіна», а з напрямку Харків-Полтава-Київ – « 2-а революційна армія товариша Єґорова». На схід від Бахмача, в районі Конотопу, формувалася « 3-я революційна армія». Основного удару планувалося завдати військами 1-ої ( 3400 багнетів, бронепотяг та 12 гармат) та частиною сил 2-ої ( 2300 багнетів) революційних «армій», для чого вони почали концентрацію своїх підрозділів у районі Бахмача. Передові загони більшовиків після оволодіння Бахмачем намагалися переслідувати загін сотника Гончаренка, намагаючись відновлювати зруйновані його загоном об’єкти залізничної інфраструктури. Напередодні пам’ятного бою під Крутами червоні досягли станції Пліски, що у 15 кілометрах від Крут.

Як досвідчений офіцер, сотник Аверкій Гончаренко, звичайно ж, усвідомлював, що за такого співвідношення сил сторін йому не вдастся зупинити наступ більшовикі. Проте, з іншого боку, його загін від кінця 1917 року вів успішні cтримуючі дії поти військ противника, використовуючи тактику маневреної оборони, що ідеально відповідала перебігові бойових дій того часу.

« Юнаки» ( юнкери) та офіцери його загону набули у цих боях необхідного досвіду, а поява студентів-волонтерів, що компенсували брак військового вишколу високим моральним духом, сильно вплинула на боєздатність загону.Вояки сприймали прибуття хочь невеличкого підкріплення як ознаку майбутніх позитивних змін на фронті. За таких обставин сотник Гончаренко прийняв рішення дати оборонний бій, розташувавши свої загони обабіч залізничної колії в 1-2 км на схід від Крут. Студенти оборонялися північніше, а три сотні юнаків – південніше залізничної станції. Передові стежі у складі « бліндованого» погяга з гарматою та сотні юнаків діяли у напрямку станції Пліски, ведучи розвідку боєм та обстрілюючи гарматним та рушнично-кулеметним вогнем передові частини супротивника. Бічна стежа – чота юнкерів, вислана у напрямку Чернігова, повернулася ще на початку бою, і своїм влучним вогнем прикривла фланг Cтудентського куреня. Одну сотню юнаків було призначено у резерв.

Противника Аверкія Гончаренка, колишнього полковника царського війська Михайла Муравйов, було призначено на посаду командувача « Східним фронтом» щойно у переддень бою. Таким чином, марнославство цієї людини, особиста вдача якого поєднувала безсумнівні таланти й жахливі пороки, що марила тим, що є « червоним Бонапартом», було розігріте, що називається, до градусу кипіння. Муравйов надавав величезне значення своєму першому бою у якості командувача фронтом, йому конче необхідно було не просто відтиснути противника з чергової ділянки залізничної колії, а саме увінчати свій вступ на високий командний щабель гучною перемогою. Цілком справедливо вважаючи загін Гончаренка грізним ворогом, колишній полковник з усією поважністю поставився до підготовки такої перемоги й прагнув зібрати в районі Крут найбільшу кількість військ, що дозволило б йому охопити фланги противника, зконцентрованим ударом оточити й розгромити загін Гончаренка, оволодіти станцією і відкрити собі шлях на Київ. Муравйову вдалося протягом дня 29 січня зтягнути до станції не менш як 2500 багнетів, влаштувавши докола неї охоплюючий фронт протяжністю до 5 кілометрів.

Починаючи від 16-ої години дня стрілецькі розстрільні ( рос. цепи) червоних почали повільно просуватися в бік Крутів. Гармата сотника Лощенка, діючи вздовж залізничній колії, обстрілювала наступаючих із залізничної платформи, щоправда, прицільний вогонь було важко через вузький сектор обстрілу встановленої на залізничній платформі польової гармати.

Артилерія червоних, презентована польовими гарматами на позиціях та зеніними гарматами з круговим обстрілом з арсеналу бронепотяга, відкрила вогоь по позиціях загону Гончаренка. Спочатку було обстріляно власне станцію, згодом артилерія більшовицьких військ « намацала» оборонні позиції військ УНР і зконцетрувала вогонь на їхньому првому фланзі. Там же планувалося прорвати оборону українського загону.

Просування від ст. Пліски до Крутів зайняло в червоних приблизно чотири години, таким чином атака на позиції Гончаренка почалася не раніше 20-ої години вечора і тривала близько години.

Атака військ Раднаркому провадилася за всма правилами польового бою, проте темп просування військ був низький, оскільки робітники-червоногвардійці та матроси, що складали частину військ Муравйова, мали досвід лишень вуличних боїв, а багнетні атаки на досить щільно підкріплену вогнем оборону юнаків, козаків та студентіву відкритому полі та по глибокому снігу не приносили успіху й призводили до велитих втрат. Втрати несли й захисники станції, особливо визначальними стали втрати серед старшин – 10 з 20 офіцерів вибули з ладу забитими та пораненими, включно із командиром Студентської сотні Омельченком. Незважаючи на героїчний спротив свого загону наступаючим ворогам, неодноразові контратаки та вражаючу стійкість своїх підлеглих. сотник Гончаренко розумів, чим загрожують такі втрати та ведення, по суті, вже нічного бою з переважаючими силами противника на відтинку фронту понад 2 км. Тому командиром загону було прийнято рішення про відступ загону до ешелону, що стояв у декількох кілометрах на схід від станції Крути, евакуацію своїх вояків потягом через Ніжин у напрямку Києва. В бій було введено останню, резервну сотню Юнацької школи, що мала наказ прикривати відступ усього загону. Відступ загону повинен був здійснюватися шляхом відступу лівофлангової студентської сотні, а за нею – другої, третьої та четвертої сотень юнаків. Плановий відступ в цілому було організовано й проведено, проте дезоргаізація, ніч, втома і слабка військово підготовка студентів відіграли свою фатальну ролю. Залишившися поза контролем командування, заблукавши під час сум’яття відступу, одна чота Студентського куреня не прибула до місця збору. Пізно ввечері ці змучені юнаки, майже діти6 повернулися на станцію, яку вже опнанували більшовики. Чи то через розлюченість великими втратами, чи з інших причин, більшовики стратили 27 чоловік з числа полонених, а 7 поранених відправили до Харкова. Загальні втрати загону сотника Гончаренка слали 250-300, з них забитими – 70-80. Втрати червоних зазвичай оцінюються у 300 забитих та невідому кількість поранених.

Бій під Крутами завершився. Наступним рубежем оборони військ УНР стала станція Бобрик, де загін сотника Гончаренка з’єднався із загоном Симона Петлюри.

Схема бою під Крутами 29 січня 1918 року

Історична інформація:
http://www.day.kiev.ua/161964/
http://www.versii.com/telegraf/material.php?id=1627&nomer=195
http://www.og.com.ua/st1239.php